Слово "напинати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


НАПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПНУ́ТИ і НАП’ЯСТИ́, пну́, пне́ш, док., перех.

1. Натягуючи або розтягуючи що-небудь, робити тугим, пружним. Вітер напинав на Павловій спині висмикану сорочку (Тют., Вир, 1964, 134);. Вечір в хмарах золотих напнув паруси (Шпак, Вибр., 1952, 24); В повній зброї всі дружинники стали в ряд перед боярським домом, піднявши списи, нап’явши луки, мов до битви (Фр., VI, 1951, 75); Повіяв вітер морський, дужий, нап’яв барвисті вітрила (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 81); // Натягуючи, закріплювати або прикріплювати до чого-небудь. Молодь напинала в парку від дерева до дерева волейбольні сітки (Гончар, Земля.., 1947, 3); Вбив [Юра] кілька гвіздків і напнув на них тоненький дріт (Смолич, II, 1958, 16); [Співець:] Були покручені [струни], страшенно ржаві, я виправив, почистив їх, як міг, нап’яв на арфу та й, як бачиш, граю (Л. Укр., II, 1951, 154); // Докладаючи зусиль, напружувати що-небудь. — Ану! — крикнув він, напинаючи на шиї жили, і лице його зробилося блідим і рішучим (Тют., Вир, 1964, 178); Коні напинають блискучі шиї, м’язи так і грають на їх грудях (Цюпа, На крилах.., 1961, 21); // Розтягуючи, накриваючи, ставити, зводити, розкидати що-небудь (про шатро, намет, палатку і т. ін.). Служники закінчували вже напинати князівський намет (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 325); [Микита:] Напну халабудку (Сам., II, 1958, 162); Спочатку ми з Галею та її дівчатами нап’яли курінь для них, а потім для нас (Сенч., Опов., 1959, 252); // Розтягаючи, розставляючи, приладновувати що-небудь. Ось кухар напина тагани, повісив казан і, червоно осяяний палаючим огнем, нагнувся над чумацьким сніданням… (Коцюб., І, 1955, 179); // Тягти до себе, у свій бік, натягувати (поводи, віжки і т. ін.). Кінь був гарячий і нервово напинав повідки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 25); І видно: над кіньми, віжки напнувши, підвідчик [підводчик], що звуть його Тенча, далеко весь одхилився назад (Тич., І, 1957, 236); Ілько нап’яв поводи й ще дужче одкинувся на коні (Головко, II, 1957, 141).

2. розм. Надягати, накладати на себе який-небудь одяг (перев. недбало, наспіх). Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух і теж приставала до гурту (Коцюб., II, 1955, 52); Валя напинала на плечі хустку і бігла до бакалійки (Смолич, І, 1947, 88); Напнув [Юрко] на голову братову ватянку й уважно вдивляється в темінь (Коз., Вибр., 1947, 14); Кость нап’яв на себе водолазне спорядження (Ю. Янов., II, 1954, 93); // Приладжувати, прикріплювати що-небудь до чогось. Бабуся сиділа за маленьким столиком, нап’явши окуляри на круглого зморщеного носа (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 231).

◊ Напина́ти (нап’ясти́) личи́ну див. личи́на; Напну́ти мо́крим рядно́м див. рядно́.

3. рідко. Робити покриття на чому-небудь, накривати щось. У новому будинку Головатих, над яким ще тільки напинали дах, панувала метушня і біганина (Добр., Очак. розмир, 1965, 285).

4. перен., розм. Нападати на кого-пебудь з докорами, обвинуваченнями; лаяти. Лисавета її часто напинала за те, що чотири десятини й город через неї втеряла [утратила] (Григ., Вибр., 1959, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 142.