НАПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. напо́вз, ла́, ло́; док.
1. Рухаючись, наштовхуватися, насуватися на кого-, що-небудь. Величезні крижини нестримно наповзали одна на одну (Гончар, Новели, 1954, 158); // Рухаючись, наближатися до кого-, чого-небудь. Другий танк наповзав збоку (Рибак, Зброя.., 1943, 199).
2. Повзучи, збиратися в якій-небудь кількості (про комах, плазунів і т. ін.). На буряки п’ятої бригади довгоносик напав навалою. Від нього обкопувалися, .. а він наповзав хмарами і пожирав молоді сходи (Минко, Повна чаша, 1950, 91); // перен., розм. Находити, прибувати куди-небудь у якійсь кількості (про людей). Колись там [понад Волгою] вовками ганяли сибірські козаки, лісовими гадами наповзали чехи (Ю. Янов., І, 1958, 59); Наповзала шляхта на майдани, А за нею хмари та тумани (Мал., Звенигора, 1959, 229).
3. Насуватися, находити на що-небудь, покриваючи, заслоняючи його собою (про дим, хмару, туман і т. ін.). Було вогко, теплий туман серпанком наповзав на галявину (Донч., V, 1957, 257); На баркас легенько наповзають дрібненькі хвилі (Збан., Мор. чайка, 1959, 102); Зорі ще де-не-де блискотіли на небі.. Та от наповзло хмаровиння і заховало їх (Турч., Зорі.., 1950, 12).
4. Насуваючись, закривати собою що-небудь. Найстарший [хлопчик] був одягнений у батьківську заячу вушанку, яку йому часто доводилося підбивати знизу засніженим рукавом, бо вона наповзала на очі (Руд., Остання шабля, 1959, 48).
5. перен., розм. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимось (про настрій, почуття і т. ін.). Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (Хижняк, Тамара, 1959, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 153.