НАПОВРА́ТИТИСЯ, а́чуся, а́тишся, док., діал. Упертися, наполягти. Зоя тримала місце для своєї подруги, а він наповратився і самовільно зайняв його (Гур., Новели, 1951, 111); Він як наповратиться, то живцем в могилу чоловіка зажене… (Іщук, Вербівчани, 1961, 62); Як не збивав [бабу — не їхати до сестри] — нічого не вийшло. Наповратилась, і хоч ти їй що (С. Ол., З книги життя, 1968, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 154.