НАПРА́ВНИК, а, ч.
1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь.
2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). То такий порадник, тільки на зле направник (Сл. Гр.); Радивон.. не розгубився з хвали. Із властивою йому доброю звичкою відзначив своїх направників, радників (Горд., Дівчина.., 1954, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 159.