НАПРО́ТИ, НАВПРО́ТИ.
1. присл. Прямо перед ким-, чим-небудь; з протилежного боку до когось, чогось. Панна Анеля сидить у куточку канапи.. Підходжу і сідаю напроти (Коцюб., II, 1955, 260); Із дверей навпроти пробивається тоненька смуга світу (Вас., І, 1959, 360); Говорилось не про його кооператив, а взагалі за якийсь, що стоїть на майдані, а через вулицю, напроти, приватна крамниця з зеленими дверима (Головко, II, 1957, 131); Будинки, в яких мешкали хлопці, стояли навпроти, через вулицю (Гончар, IV, 1960, 77).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при позначенні особи, предмета, прямо перед якими або з протилежного боку до яких щось відбувається. Христя.. стояла напроти дверей (Мирний, III, 1954, 234); Напроти цих гір.. стояв панський двір (Кобр., Вибр., 1954, 84); Шестикласники припали до металевої загорожі навпроти будинку учителів (Збан., Між.. людьми, 1955, 120).
3. у знач. прийм., з род. в., заст. Відносно, щодо. [Ю д а:] Напроти мене він байку склав про гостя, що понурий та нечупарний втисся на весілля і з соромом був вигнаний (Л. Укр., III, 1952, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 161.