НАПУ́СК, у, ч.
1. Дія за знач. напуска́ти, напусти́ти 1. Поливання [суниць] здійснюють шляхом напуску соди у борозни, зроблені кінним плужком уздовж рядків (Сад. і ягідн., 1957, 252).
2. заст. Напасть, наслання; напуст. [Xрапко:] Що се? Напуск на мене? наговір? Усі проти мене, всі!.. (Мирний, V, 1955, 200); — Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка. Напущено, то вже й дурному зрозуміло. — Ніякого напуску. Ти з дороги збився, — заперечив Тимко (Тют., Вир, 1964, 17).
3. Частина одягу, яка нависає, виступає над чим-небудь. Вдягнений був [Потопальський] по-святковому,.. у люстринові штани з напуском на, видно, ще довоєнні чоботи (Збан., Сеспель, 1961, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 165.