НАРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш і НАРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., рідко, НАРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. наро́блять; док., перех.
1. Робити, створювати велику кількість чого-небудь. Од споконвіку і донині Ховалась од людей пустиня, А ми таки її найшли. Уже й твердині поробили.. Всього наробимо колись! (Шевч., II, 1963, 65); Нароблять [кріпаки] човнів; в темну-темну ніч спустять їх у рів на воду ще й позв’язують (Мирний, IV, 1955, 15); Буковинець-перекладач запевняв, що вони тепер нароблять багато малих підків спеціально для руських коней (Гончар, III, 1959, 93); // Виготовляти що-небудь у великій кількості. Ой, виорю нивку широкую Та посію хмелю високого. Та нароблю пива солодкого (Укр.. лір. пісні, 1958, 434); Люди.. позбирали виноград, наробили вина (Н.-Лев., III, 1956, 255).
2. тільки док. Зробити щось погане, неприємне, варте осуду; накоїти, натворити чого-небудь. — Доню моя, Що ти наробила?.. Оддячила!.. (Шевч., І, 1951, 33); —Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Гр., II, 1963, 491); Не встиг ще й ложки вмочити, як батько: — То що ви там наробили в степу? Які там копи порозтягали? (Головко, II, 1957, 250).
3. у спол. із сл. клопіт, лихо, сором, зло, шкода, неприємність і т. ін. Заподіяти те або спричинитися до того, що назване відзначеним іменником. — А щоб ти не діждав вже довіку меду й покуштувати, лихий патлачу! — проклинав дід [ведмедя].., — бач якого наробив клопоту та шкоди! (Вовчок, І, 1956, 343); Невеликії три літа Марно пролетіли… А багато в моїй хаті Лиха наробили (Шевч., І, 1951, 351); — Пам’ятайте про нашу умову і не підходьте близько до муру, не наробіть собі неприємностей (Смолич, І, 1958, 86).
◊ Нароби́ти кри́ку (га́ласу, ре́пету і т. ін.) — почати лементувати, зчинити гамір, гвалт. Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвір’я (Н.-Лев., II, 1956, 303); Нароби́ти сла́ви — ославити кого-небудь. Та що ж Синиця?.. Та мовчить! І запалить — не запалила [море], А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись (Гл., Вибр., 1951, 37); Нароби́ти ше́лесту — зчинити метушню, гамір. Макара обійняв неспокій. Чого доброго, Мусій Гичка може з свого спостережного пункту примітити постать, що тиняється навколо загороди, і ще наробить шелесту (Добр., Тече річка.., 1961, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 174.