НАРО́ДНИЦТВО, а, с. Суспільно-політичний рух дрібнобуржуазної інтелігенції Росії в пореформений період (друга половина XIX ст.), який ідеалізував селянську общину й заперечував керівну роль робітничого класу в революції. Ідеалізація селянина та його общини — одна з неодмінних складових частин народництва.. (Ленін, 2, 196.9, 499); Пануючим напрямом суспільного руху, що відповідав ідейним поглядам різночинців, було народництво як суспільна течія, яка втягнула в своє русло все дійсно краще й передове, що було у народів Росії (Ком. Укр., 12, 1966, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 176.