НАРІ́ВНІ, присл.
1. На одному рівні, на одній лінії з ким-, чим-небудь і т. ін. Тінь Попенкова.. колишеться нарівні з тінню Петровою (Мирний, І, 1954, 339); Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації (Гончар, Дорога.., 1953, 19).
2. Так само, однаково, на рівних правах і т. ін. з ким-небудь. Ра-Менаїс панувала і в храмах нарівні з богами (Л. Укр., І, 1951, 423); Пишаючись, нарівні з панами пив [Терентій] запіканку, зварену на перці (Стельмах, Хліб.., 1959, 54); Ми з татком в усьому ідем нарівні — Я в школі, а він за верстатом (Мур., Піонер, слово, 1951, 80); // На рівні частини, порівну. Йому хотілося в війні зразу ж поділяти з союзниками все нарівні — і кров, і піт, і злигодні (Довж., І, 1958, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 171.