НА́РІЗНИЙ, а, е. Окремий, поодинокий, не зв’язаний з іншими. Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені, коли враз почув, що в юрмі починає притихати, а серед нарізних покликів молдуван співучий голос пана писаря бере гору над затихаючою бурею (Коцюб., І, 1955, 204); // Інший, не один і той самий. Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Щог., Поезії, 1958, 273); Отож нарізними підемо ми шляхами, І тінь ненависті, що впала поміж нами. Хай упаде тепер на наших ворогів (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 296).
НАРІЗНИ́Й, а́, е́, спец.
1. Який має на своїй поверхні нарізи. У Волгограді вчені і новатори розробили і освоїли випуск азбоцементних труб з нарізкою і нарізними муфтами (Роб. газ., 25.11 1966, 2); Хай токарний верстат у бригаді дівчат В новім ритмі шумить, Хай розмотує нить Із болванок стальних, Із болтів нарізних (Забашта, Нові береги, 1950, 13).
2. Який використовують для нарізування. Нарізні комбайни.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 172.