НАСВАРИ́ТИСЯ, сварю́ся, сва́ришся, док., на кого і без додатка, розм.
1. З погрозою виразити незадоволення чиєю-небудь поведінкою; полаяти. Пан нічого не може порадить, та ще й насварився на неї і на служницю (Л. Укр., III, 1952, 559); — Весь день по бур’янах лазимо біля річки. Чого тільки не вигадуємо! Мати було й насваряться, так батько заступляться: нехай, кажуть, бігають, підростуть — не до забавок буде (М. Ол., Чуєш.., 1959, 6).
2. чим. Зробити погрозливий жест до кого.., чого-небудь. Парубок насварився на служниць батогом, і вони зі сміхом ускочили в челядню (Стельмах, Хліб.., 1959, 359); Місяць видряпався на самий вершечок груші, заглядав до дівчат у кімнату. Яринка насварилась на нього пальцем (Мушк., Серце.., 1962, 57).
3. розм. Багато, досхочу полаятися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 182.