НАСИ́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наси́пати. Подушка пекла його голову й лице, неначе вона була насипана жаром (Н.-Лев., І, 1956, 456); За селом, між толокою й лісом, височіла над кручами давня, не знати коли й ким насипана могила (Юхвід, Оля, 1959, 116); // у знач. прикм. За цифрами він яскраво бачив живе діло, бачив рівні шеренги струнких свердлових вишок, що мають вирости на новій насипаній території (Донч., II, 1956, 93); // наси́пано, безос. присудк. сл. Тільки в єпископа — повні комори, — Божого дару насипано гори (Граб., І, 1959, 240); Високі насипано могили над трупом нападника! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 184.