НА́СИПОМ, присл. У насипаному вигляді, без тари. І показав [бурсак] чорний та темний тютюн, та ще й потертий, бо насипом його в кишені носив (Свидн., Люборацькі, 1955, 160); Слідом за козаками рипіла гарба, на якій стояла куфа горілки, лежали насипом бублики (Панч, Гомон. Україна, 1954, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 185.