НАСЛІ́ДУВАЧ, а, ч.
1. Той, хто наслідує кого-, що-небудь. Шевченко знав, що справжній творець повинен бути самобутнім, оригінальним художником, а не наслідувачем (Літ. газ., 2. VI 1949, 2).
2. чого. Той, хто наслідує чиї-небудь погляди, дотримується якогось учення; послідовник. В нашій республіці є немало наслідувачів славного почину Валентини Гаганової (Ком. Укр., 7, 1962, 56); Йосип Яковлевич Магомет — один з славних наслідувачів геніального перетворювача природи [І. В. Мічуріна] (Минко, Повна чаша, 1950, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 192.