НАСМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Те саме, що насмі́литися. [Марина:] От бачиш, який він? Та як же я насмію розмовляти з ним одверто? (Кроп., V, 1959, 495); Вони [вороги] переступить насміли Землі тієї грань святу (Рильський, II, 1960, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 193.