НАСМІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех. Діями або словами викликати сміх у кого-небудь, змусити сміятися кого-небудь; розсмішити. Насмішив [Радюк] старих своїми веселими оповіданнями і причарував серце молодої чорними очима й веселою розмовою (Н.-Лев., І, 1956, 443); Вона його насмішила своєю поведінкою (Руд., Остання шабля, 1959, 55); // Викликати насмішки у кого-небудь. [Ничипір:] Не слід ніколи спішити, щоб людей не насмішити (Крон., І, 1958, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 193.