НАСТИ́РНО. Присл. до насти́рний. В аудиторії номер десять було порожньо й тихо — тільки велика осіння муха настирно дзижчала, б’ючись у шибку вікна (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 408); Намагалась [Олена] хоч на мить відігнати ті марення, а в серце щось стукало боляче, настирно (Мушк., Серце.., 1952, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 200.