НАТИ́КАТИ див. натика́ти1.
НАТИКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., НАТИ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. Втикати певну кількість чогось у що-небудь. Посадили [Марину] на набиту сміттям підрешітку, почали стригти довгу косу, мазати голову дьогтем, натикати пір’ям (Мирний, IV, 1955, 235); Захотіла вража баба молодою бути. Натикала на намітку зеленої рути (Україна.., І, 1960, 343).
НАТИКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., НАТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Насаджувати на щось гостре. Рибалка удочку закинув, Наткнувши на гачок Чималий черв’ячок (Бор., Тв., 1957, 132); Здеру по шматочку три шкури, А далі на палю наткну сатану (Стар., Поет. тв., 1958, 223); // розм. Надівати, поміщати на що-небудь. Прийшов Старий, і той над Косим реготавсь, На ніс наткнувши окуляри (Бор., Тв., 1957, 178).
2. розм. Наштовхувати, направляти на що-небудь. Брак добрих акторів був слабою стороною вистав 1848-1850 років, на що натикає також вищенаведений допис Качковського з Коломиї (Фр., XVI, 1955, 245); Він [наймит] і йде до діда і каже: — Здрастуйте! Люди казали мені, що вам треба робітника, так мене наткнули, і я прийшов (Укр.. казки, легенди.., 1957, 327).
НАТИКА́ТИ3, а́ю, а́єш, недок., НАТКА́ТИ, тчу́, тче́ш, док., перех.
1. Тчучи, виготовляти яку-небудь кількість чого-небудь. Баба наткала та нашила тілько, що грядки [жердки] під полотнами та коверцями вгиналися. Дід не раз аж говорив зі злості, кому вона тілько.. нашиває та натикає (Стеф., І, 1949, 144); Дівчата натчуть білосніжні полотна (Мал., Любов, 1946, 17).
2. Робити узори на тканинах за допомогою ткання. Натикати квітки (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 211.