НАТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, док., перех.
1. Багато ходячи, залишати сліди бруду на чому-небудь.
2. розм. Щільно втискуючи, вкладаючи всередину, наповнювати чим-небудь. Дядько.. почав поважно длубатись у кисетині, добуваючи звідти тютюн та натоптуючи його в люльку (Гр., І, 1963, 467); Дід натоптував у ящик сіна, щоб краще було лежати пораненому (Тют., Вир, 1964, 324); Мужики натоптали тютюном люльки і запалили (Чорн., Потік.., 1956, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 215.