НАЦІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наці́лити. Зенітники стояли на мосту біля своїх націлених у небо гармат (Перв., Дикий мед, 1963, 155); Націлений Гавриченком на прорив загін єдиним духом покрив віддаль на зближення (Кач., Вибр., 1953, 316); Він волів би не потрапляти в місто Дорнау, але туди вели його власні, далеко націлені плани (Собко, Запорука.., 1952, 21); // наці́лено, безос. присудк. сл. — Не будемо вдаватись в побутові подробиці фактів, бо самі факти виглядають так чи інакше залежно від того, куди їх націлено (Довж., І, 1958, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 231.