НА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Конкретно-історична форма спільності людей, об’єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру. Соціалізм проти насильства над націями (Ленін, 28, 1956, 256); Українська нація.. будує свою культуру, національну формою, соціалістичну змістом (Рильський, III, 1956, 81).
2. Держава, країна. Найважливіше завдання Організації Об’єднаних Націй — забезпечити мир і безпеку для народів (Рад. Укр., 10. XII 1946, 3).
Генера́льна Асамбле́я Організа́ції Об’є́днаних На́цій див. асамбле́я; Об’є́днані На́ції див. об’є́днаний.
3. перен., ірон. Про яку-небудь групу людей. Він [міліціонер] повів невідомого громадянина ковальської нації, який шарпав на собі шкіряну фартушину, лаявся задьористо й вигадливо (Ю. Янов., V, 1959, 140); Попів і тих, хто вірить в вас, Візьміть собі в небесну націю (Еллан, І, 1958, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 232.