НАЧИНИ́ТИ1 див. начиня́ти.
НАЧИНИ́ТИ2, чиню́, чи́ниш, док., перех., заст.
1. Наробити, натворити чого-небудь (перев. недоброго). Наварив пива — начинив дива (Номис, 1864, № 7572); Дитина одвернулася і начинила репету (Мирний, IV, 1955, 49).
2. Зробити ким-, чим-небудь. Як же.. громада зібралася на пораду, кого начинити сотником, то всі ув один голос і гукнули: — А кому ж буть? Уласовичу, Забрьощенку (Кв.-Осн., II, 1956, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 235.