НАШТИ́РУВАТИ, ую, уєш, недок., НАШТИ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал.
1. тільки док. Швидко погнати. Наштирили Зайку злиденні хорти (Манж., Тв., 1955. 256).
2. Підбурювати, підбивати до певного (перев. негативного) вчинку, дії. А баби все під’юджують, все наштирують [чоловіків] (Коцюб., І, 1955, 257); Я його наштирю, хай приїде, щоб купив півкварти (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 241.