НАЇЖА́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до наїжа́чити. * Образно. Повз двері [вагона] почали пропливати наїжачені злинялою стернею поля (Панч, Синів.., 1959, 13); Куди податися з цього наїжаченого заводськими трубами міста? (Ткач, Арена, 1960, 15).
2. у знач. прикм. Піднятий догори, який стоїть сторч (про волосся, щетину, вуса і т. ін.); настовбурчений. З-під стрижених наїжачених вусів випинались товсті губи, які завжди щось шепотіли (Добр., Ол. солдатики, 1961, 52); Наїжачене волосся.
3. у знач. прикм., перен., розм. Сердитий, роздратований. Якщо він не був у роз’їздах, то по кілька разів заникував у контору: лютий, наїжачений, не підступись (Гончар. І, 1954, 526); Грізний, наїжачений, він підводиться на покуті, наступає на Смаранду (Чаб., Балкан. весна, 1960, 395).
4. >у знач. прикм., перен., розм. Внутрішньо напружений, насторожений. Донько, відкотивши комір шинелі, наїжачений сидить коло матері, жадібно поблискує з-під папахи на рідні місця (Гончар, II, 1959, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 94.