НЕБОСЯ́ЖНИЙ, а, е. Який досягає неба. Поза табором, наче тло, стояла небосяжна чорна, мов пекло, стіна димів пожарища Луцька (Оп., Іду.., 1958, 602); На небосяжні дахи, Я бачив, білі.. хмарки, Неначе свійські голуби, сідають (Вирган, В розп. літа, 1959, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 250.