НЕВИМО́ВНО. Присл. до невимо́вний. Їй невимовно хотілося пити, але вона не здужала встати й набрати в дворі води (Гр., І, 1963, 270); Було щось невимовно радісне, життєдайне в цьому сонячному дощі, і всі це відчули (Довж., І, 1958, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 259.