НЕВИ́ННО.
1. Присл. до неви́нний 1, 3. Я бачу — з жил невинна кров тече (Л. Укр., IV, 1954, 114); — Карай мене, Романе. Мій злочин.. Тебе міг невинно занапастити (Шиян, Баланда, 1957, 112); Це Владкове оповідання, виголошене зовсім невинно.., від початку до кінця викликало ненастанні вибухи сміху в усій компанії (Фр., VI, 1951, 142).
2. діал. Несправедливо; без причини. Її жаль гризе, що він невинно гнівається (Коб., III, 1956, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 259.