НЕВИРА́ЗНИЙ, а, е. Який не має яскравих, виразних ознак, особливостей; який не виділяється чітко, яскраво. Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку (Коцюб., І, 1955, 338); Дівчина глянула пильно на нього, і невиразна тривога охопила її (Головко, II, 1957, 539); Крізь пелену туману проступали якісь невиразні силуети (Панч, Синів.., 1959, 4); // Неясний, не зовсім зрозумілий, слабо розрізнюваний на слух. В повітрі линули якісь невиразні нічні шуми (Ткач, Черг. завдання, 1951, 8); За стіною в хижах приглушено загомоніли, між багатьма невиразними словами вона почула одне виразне слово: — Ключниця! Ключниця! (Скл., Святослав, 1959, 107); // Який не виявляє яскравих індивідуальних рис (про людину). Панасик справді був такий невиразний серед усього колективу, що навіть Кривохацькі в порівнянні з ним були яскравими індивідуумами (Збан., Малин, дзвін, 1958, 42); // Який не відображає внутрішніх якостей, переживань людини (про очі, обличчя і т. ін.). Він зупинився над дорогою, почекав, поки Дмитро, скородячи, підійде до нього, посміхнувся блідими, невиразними очима (Стельмах, II, 1962, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 260.