НЕВО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. Примушувати робити що-небудь проти бажання, волі. — Вдову ніхто не сміє ні в чім неволити ані кривдити (Фр., XVI, 1955, 83); Він іноді було зважиться запитати своєї жінки: — Навіщо збуватись так швидко своєї дитини та неволити її заміж? (Л. Янов., І, 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 269.