НЕГРА́МОТНИЙ, а, е.
1. Який не вміє читати й писати. — Марта украла [книжку], — відказала [мама].. — Нащо? Вона ж неграмотна! — здивувався папа (Мирний, IV, 1955, 348); — Повернеться твій Оксен із служби та візьме собі в подруги курсистку стрижену, а тебе покине. Навіщо ти йому здалася, неграмотна й темна? (Тют., Вир, 1964, 23); // у знач. ім. негра́мотний, ного, ч.; негра́мотна, ної, ж. Людина, яка не вміє читати й писати. — Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (Коцюб., І, 1955, 451); // Який допускає граматичні, стилістичні і т. ін. помилки; малограмотний. Неграмотний учень; // перен. Недостатньо обізнаний у чому-небудь; недосвідчений, некмітливий. [Омелько:] А справді, і я знав її [загадку]. [Іван:] Та справді ж, справді у решеті дірки! Ех, ви, неграмотні! А ну вгадайте другу! (Кроп., І, 1958, 84).
2. Який містить у собі граматичні, стилістичні і т. ін. помилки; безграмотний. Неграмотний твір.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 279.