НЕГІ́ДНИК, а, ч. Той, хто здійснює ганебні, підлі вчинки; мерзотник. На другій дільниці якийсь бригадир шахрайські приписки в нарядах робив. Мерзотник — і все! Ну і що ж? Через оцих негідників я маю на весь світ дивитися крізь темне скельце? (Жур., Опов., 1956, 113); Чисті мислі у воїнів, та один негідник може хоробрих людей продати (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 475); — Тільки останній негідник міг підтримувати українських буржуазних націоналістів, які спекулювали інтересами українського народу (Мельн., Коли кров.., 1960, 33); // Уживається як лайливе слово (перев. при звертанні). — Негідники! — враз зарепетував він. — Мерзотники! — затупотів він ногами. — Обормоти! Хто дозволив ноги й руки мотузками перев’язувати? (Смолич, II, 1958, 59); Мічурін видобув з-за пазухи в Павлуші [зелене] яблуко.. — Ох, негідник! — не витримав Терентій.., люто глянувши на хлопця (Довж., І, 1958, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 277.