НЕЗАБУ́ТИЙ, а, е. Який добре зберігся в пам’яті, про якого пам’ятають. О друже мій добрий! друже незабутий! Живою душею в Украйні витай (Шевч., І, 1963, 328); Як сотні літ, летять вони [чорногузи] По давньому маршруту, Летять, летять із далини На землю незабуту (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 85); // у знач. ім. незабу́ті, тих, мн. Ті, кого пам’ятають. А ми вже в селі споминали забутих І всіх незабутих, повішених рядом (Мал., Звенигора, 1957, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 306.