НЕЗАКО́ННИЙ, а, е. Який забороняється законом, порушує закон. — Треба і можна боротися проти кожного незаконного вчинку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 398); Необхідно берегти ліс, не допускати незаконних вирубок (Колг. Укр., 8, 1958, 40); // Який суперечить законові, йде врозріз з ним. Та й люди нічого незаконного, коли подумати, не вимагали від пана: тільки хотіли за свою роботу мати більший заробіток (Стельмах, І, 1962, 580); // Не оформлений юридично; позашлюбний. Звісно, гріх тратити своє добро на незаконних жінок (Стельмах, II, 1962, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 308.