НЕЗГО́ДНИЙ, НЕЗГО́ДЕН, дна, дне.
1. Який не поділяє думок, поглядів кого-небудь, не погоджується з кимсь, чимсь. Батюшечка, ..незгодний з промовою директора, переглядається з Нікольським (Полт., Повість.., 1960, 348); — "Ура" комісарові. — Ура-а! Лише Дерзкий та кілька його прибічників стояли між возами злі, незгодні (Гончар, II, 1959, 113).
2. на що і без додатка. Який не дає, не виявляє згоди на що-небудь, не погоджується зробити, прийняти щось. — Зараз виходимо на роботу, — диктує Грім. — Хто згодний іти зі мною — ставай ліворуч. Хто не піде — ставай праворуч.. Потроху переходять люди ліворуч, на бік отамана — їх більшість.. Залишається лише купка незгодних (Ю. Янов., IV, 1959, 115); Кажуть, гетьмана в Києві настановили, німецький цар медалі висилає за наших волів та корів. Незгодний народ на таке діло (Перв., Невигадане життя, 1958, 147).
3. Який свідчить про відсутність мирних стосунків, злагоди, погодженості між ким-небудь. От сусіди заздрять: не те, що сварки, — незгодної балачки ніхто між ними не чув (Мур., Свіже повітря.., 1962, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 315.