НЕЗРУ́ШНИЙ, а, е. Який залишається на тому самому місці, не рухається; нерухомий. Гірські вітри колихали тільки їхні могутні верхівки, а стовбури стояли величні, незрушні (Гжицький, Опришки, 1962, 116); // рідко. Який не може рухатися (про людину). На постелі Чоловік лежить її незрушний (Перв., Слов. балади, 1946, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 323.