НЕЛУКА́ВИЙ, а, е. Нездатний на хитрощі, брехню, прикидання і т. ін.; прямодушний, щирий, правдивий. Еней Сивиллі говорив: — .. До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива і нелукава (Котл., І, 1952, 121); Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава (Шевч., II, 1963, 299); Хвала тій матері, яка змогла Дітей прекрасних виховать державі, Яка своє життя їм віддала, Щоб виростали чесні й нелукаві… (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 40); // Який свідчить про чию-небудь щирість, правдивість. [Ніна:] З дитинства Паша завжди в нас все знала — З кутка в куток шмигає по селу — Та в неї серце добре, нелукаве, І зайвого вона не розповість (Дмит., Драм. тв., 1958, 40); // Який правдиво відображає дійсність. Правда і сила поетичної думки можуть бути виражені тільки правдивим, чесним, нелукавим словом (Рад. літ-во, 5, 1964, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 332.