НЕЛЮ́ДНИЙ, а, е.
1. Те саме, що безлю́дний. Коли б хто балакливий ходив тими глухими, нелюдними шляшками, то б розказував, як частенько він стрічав молодицю з дівчинкою невеличкою (Вовчок, І, 1955, 366).
2. діал. Нелюдимий (у 1 знач.). — Якийсь нелюдний [Чіпка], неговіркий (Мирний, І, 1949, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 332.