НЕОДМІ́ННИЙ, а, е.
1. Яким не можна знехтувати, якого потрібно дотримуватись, який потрібно виконувати; обов’язковий. Правильні сівозміни є неодмінною умовою розумного використання землі (Хлібороб Укр., 2, 1968, 4); // Якого не можна уникнути. — Я хочу, щоб мені доповідали не про вади і неув’язки, завжди неодмінні при швидкому пересуванні полків, а щоб ті неув’язки були усунені і наведено порядок в полках (Кочура, Зол. грамота, 1960, 89); // Без якого неможливо обійтися; необхідний. Профспілки повинні бути найближчим і неодмінним співробітником держвлади, якою керує в усій її політичній і господарській роботі свідомий авангард робітничого класу — компартія (Ленін, 33, 1951, 157); // Постійний, незмінний. Місто, село, завод, шахта — неодмінні елементи нашого життя, вони повинні бути й неодмінними компонентами сучасного роману (Смолич, Розм. з чит., 1953, 210); Неодмінною темою кожної розмови було материне запитання: — Ну, скажи мені, ради бога, для чого собі голову забиваєш? Для чого воно тобі? (Хижняк, Тамара, 1959, 53).
2. Характерний для кого-, чого-небудь. Схвильовано оглядає Петро кімнату. Звичайна міщанська обстановка.. На вікнах — неодмінні калачики (Головко, І, 1957, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 346.