НЕПА́М’ЯТЬ, і, ж.
1. Втрата пам’яті про кого-, що-небудь; забуття. Вік злагідніє тоді і війни в непам’яті згинуть (Зеров, Вибр., 1966, 229); Виринає з непам’яті це ім’я.
◊ Іти́ (піти́, спада́ти, спа́сти, зника́ти, зни́кнути) в непа́м’ять забуватися, не згадуватися. [Співець:] Мессія не з’явився, пісні його нехай ідуть в непам’ять (Л. Укр., II, 1951, 154); Про тую жалобу за продану Денисові землю ніхто тепер і не згадував, — вона вже пішла в непам’ять (Гр. II, 1963, 423); Він спинявся проти розчиненого вікна в сад, і все, про що думав, зникало у непам’ять (Кол., Терен.., 1959, 116); Пусти́ти в непа́м’ять — забути кого-, що-небудь, не згадувати про когось, щось. Коли царський уряд вживав усіх заходів, щоб пустити в непам’ять українського поета, його слава й популярність в народі зростала, ім’я Кобзаря України переростало в символ незламного борця за народну славу (Рад. літ-во, 2, 1961, 82).
2. Втрата свідомості, непритомність. Десь у підхмарній Струмиці в тяжкій непам’яті лежав старий болгарський цар (Загреб., Диво, 1968, 275).
◊ Впада́ти (впа́сти) в непа́м’ять — втрачати свідомість, непритомніти. Мені здалось, що се вона почала впадати в непам’ять, але вона була притомна (Л. Укр., III, 1952, 616); Йому так стало прикро, що хотілося впасти знов у непам’ять, ..до болю заплющив очі, але свідомість уже не покидала його (Козл., Ю. Крук, 1957, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 351.