НЕПЕРЕМО́ЖНИЙ, а, е. Якого не можна перемогти, подолати. Якась непереможна сила тягла Деменюка до дверей офіцини, що вели до покою (Фр., VII, 1951, 92); Комунізму вироста Непереможне покоління (Рильський, III, 1961, 102); Нині соціалізм виріс у непереможну світову систему (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 6); // Дуже сильний, якому не можна протистояти; непереборний. Його [Кандзюбу] захопило непереможне бажання зробить йому [Семенові] шкоду (Коцюб., II, 1955, 100); Костя мучили здогадки й непереможна цікавість (Донч., І, 1956, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 353.