НЕПОБО́РНИЙ, а, е. Якого не можна побороти; нездоланний, непереможний. — Дав мені господь силу непоборну, щоб кайдани рвати, топтати неволю (Вас., III, 1960, 488); Непоборний дух вічного революціонера жив у серці великого вождя пролетаріату Леніна (Цюпа, Україна.., 1960, 6); Як гранітна скеля, підноситься над світом непоборний Радянський Союз (Бажан, Наша.. Москва, 1951, 69); // Якого не можна подолати, перебороти, якому не можна протистояти; дуже сильний, великий. Внутрішня непоборна напруга щосекунди зростала й зростала. Все тіло було як струна (Донч., III, 1956, 129); Шарудіння лісу викликало непоборне бажання жити (Руд., Вітер.., 1958, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 356.