НЕПОКВА́ПЛИВИЙ, а, е. Який не квапиться; якому не властива поквапливість. Софрон — завжди спокійний, врівноважений та непоквапливий, що й не ходив, а величаво цибав, — на цей раз біг, наче якийсь шустрий хлопчик (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 94); // Власт. тому, хто не квапиться. У всій його постаті, в непоквапливих рухах не було нічого войовничого (Шиян, Партиз. край, 1946, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 359.