НЕПОКО́ЇТИСЯ, о́юся, о́їшся, недок. Відчувати хвилювання, тривогу, побоювання, занепокоєння; хвилюватися. Бабуся непокоїлася, бо вже давно не бачила внуків від доньки (Мак., Вибр., 1954, 276); В душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою (Тют., Вир, 1964, 73); * Образно. Глухо зітхали хвилі, білі чайки непокоїлись над озером (Гончар, Новели, 1954, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 360.