НЕПРАВОТА́, и́, ж. Неправильність міркувань, вчинків і т. ін.; помилковість. Він відчуває якусь незгоду, — шукає, чи нема в цім ділі чогось такого, що довело б його власну неправоту (Оров., Зел. повінь, 1961, 21); Ще і трава не посмутніла На тих стежках, де ти ходила, Де всю твою неправоту Я брав собі на самоту (Нагн., Вибр., 1957, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 366.