НЕПРИМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Якого важко або неможливо побачити, примітити. Здалеку непримітна старовина різала око, псувала архітектурний ансамбль (Кучер, Чорноморці, 1948, 19); // рідко. Який не має істотного, важливого значення; маловажний, незначний. — Згадала своє давне життя, свою дитячу пору, дівування, — все-все, до самого непримітного… (Мирний, І, 1954, 92).
2. перен. Який мало відрізняється від інших, не привертає до себе уваги. Христя пішла по течії довідатися, куди-то плине ця непримітна річечка (Мирний, III, 1954, 348); Глиняна, напівзанесена пісками Каховка, нічим непримітне позаштатне містечко (Гончар, Таврія, 1952, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 368.