НЕПУ́ТНІЙ, я, є, рідко. Те саме, що непутя́щий. — Що ж він, кого чужого узявся проводити? Кого не путнього, що вона наказує йому не баритися? (Мирний, IV, 1955, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 373.