НЕРВУВА́ННЯ, я, с. Дія і стан за знач. нервува́ти. Обушний удав, що не помітив нервування Павлового, говорив далі спокійно, по-товариському (Кир., Вибр., 1960, 381); Від нервування я спочатку ніяк не міг взяти себе в руки (Минуле укр. театру, 1953, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 374.