НЕРУХЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. нерухли́вий. Вона дуже полюбила його [хлопчика], пестила, цілувала, задля нього покинула навіть свою дотеперішню нерухливість (Фр., VIII, 1952, 391); Моторно, як на свою нерухливість, Шатоха повернувся до Мирона (Коп., Лейтенанти, 1947, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 380.