НЕСТА́ТОК, тку, ч.
1. перев. мн. Брак засобів до існування; бідність, нужда. Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло (Фр., X, 1954, 42); Перед очима [Прохора] пройшло власне життя — в огні, в тривогах і .. в нестатках (Мик., II, 1957, 90); Баба була несамовита, але ж то людина, озлоблена вічними нестатками і нуждою (Полт., Повість.., 1960, 341).
2. тільки одн. Те саме, що неста́ча. Ні в чому Віра не знала нестатку (Руд., Вітер.., 1958, 31); Цієї весни раніше, ніж звичайно, гнав пастухів на полонини нестаток заготовленої на зиму паші (Гжицький, Опришки, 1962, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 389.