НЕСТРИ́МНИЙ, а, е.
1. Нічим не стримуваний, який не знає меж у чому-небудь; дуже сильний. З того німого забуття.. пробуркав його нестримний регіт і біганина дівчат (Мирний, IV, 1955, 174); В нестримному русі вирує розбурхане людське зборище, без кінця рухаючись невідомо куди (Гончар, І, 1959, 45); Приїзд до Кривого Рога Каті викликав у Зіни нестримне бажання побачити її (Гур., Життя.., 1954, 86).
2. Який не вміє стримуватися, володіти собою. За дверима вже гуділи й верещали десятки голосів нестримних мешканців (Мик., Повісті.., 1956, 68); Вдачі братИ були різної: Юрій — поміркований та обережний, Леонід — нестримний та запальний (Смолич, Мир.., 1958, 221); // Власт. такій людині. Замойський вловив найтонші відтінки настроїв цих двох "півнів", як прозвав він їх у думці за нестримний характер (Ле, Наливайко, 1957, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 391.